ИНФОРМАЦИЯ ПРЕДОСТАВЛЕНА ИНФОРМ-АГЕНСТВОМ "ПРИДНЕПРОВЬЕ"

СООБЩЕНИЯ ОБЩЕУКРАИНСКИХ И РЕГИОНАЛЬНЫХ СМИ

Офіційні відомості 2

На порозі Соловков. У статті для «України молодої» Президент України ділиться роздумами про необхідність історичної правди і пам’яті 2

Президент стурбований заходами, вжитими Генпрокуратурою щодо журналіста Інтернет-видання - заява Прес-служби Глави держави. 7

Генпрокуратура дала разъяснения по допросу журналиста. 7

Заява заступника Глави Секретаріату Оксани Слюсаренко щодо вжитих урядом заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу  8

Юлія Тимошенко: отримавши вотум довіри від парламенту, Уряд довів, що працює впевнено  9

Політика та соціальна сфера. 10

Журналист Лещенко: ГПУ запрещает писать об отравлении Ющенко. 10

Лидер Коммунистической партии Украины Петр Симоненко не исключает, что “олигархи из Партии регионов” уже пообещали Президенту Украины Виктору Ющенко помощь в переизбрании на второй президентский срок. 11

Янукович рассказал, как его засасывало все глубже и глубже. 11

Рік після Ожидова: екологи запевняють - все в нормі 12

В Днепропетровске процветают финансовые пирамиды.. 13

Милиция отработала новую схему похищения автомобилей. 13

Економіка, промисловість, транспорт, зв‘язок. 14

Уряд закликає парламент терміново проголосувати за зміни до бюджету. 14

Игорь Криль: “Тимошенко должно быть стыдно” 14

Юлія Тимошенко сподівається, що після парламентських канікул Верховна Рада замінить корумповане керівництво ФДМ.. 15

Семенюк объяснила свою позицию относительно "Криворожстали". 15

“Нафтогаз” и “Газпром” обсудили график поставок газа. 16

Бойко тоже обещает газ по 400 долларов. 16

В январе-июне рост ВВП составил 6,3%... 17

Технології та наука. 17

Какие продукты выводят яды из организма?. 17

Пиво "эликсир долголетия". 18

Фінанси, банківська діяльність, фондовий ринок. 19

Юлія Тимошенко: За підсумками червня інфляція в Україні подолана. 19

В диалоге Украины с ЕС ожидаются существенные изменения. 19

Міжнародні відносини.. 20

Уряди України та Австрії домовилися про поглиблення співпраці між країнами. 20

Україні допоможе лише НАТО - Леонід Кравчук. 20

Сільське господарство.. 21

Уряд обіцяє позбавити державних дотацій монополістів-виробників м'яса птиці, якщо вони не зменшать ціну на свою продукцію.. 21

Только 28% мяса, ввозимого в Украину, можно назвать качественным.. 22

В июле Украина экспортировала свыше 700 тыс. тонн зерна. 22

Культура та спорт. 22

Суд зобов'язав прокатників дублювати українською всі іноземні фільми. 23

Кино на украинском – это защита государственного языка. 23

Концерт Неллі Фуртадо в Москві перервала бійка з Тіматі 24

Провідниця відмовилася принести чай Йосипові Кобзону. 24

Офіційні відомості

На порозі Соловков. У статті для «України молодої» Президент України ділиться роздумами про необхідність історичної правди і пам’яті

http://www.president.gov.ua/news/10665.html

Соловки - це спершу страшно. Потім боляче. А потім приходить відчуття святості. Можна багато чути, читати про Соловки, розглядати фото. І лише коли ступиш на ту землю, починаєш чітко розуміти, чому ці далекі острови, де містився «мозок ГУЛАГу», для багатьох народів стали символом розкритої правди.

А чи потрібна та правда нам сьогодні? Можливо, дивною виглядає підтримка на державному рівні наукових досліджень, відновлення святинь, дбайливе ставлення до місць пам'яті, коли економіка не в порядку, є значні проблеми з освітою і медициною. Але ж людина дбатиме про добру сучасність своєї національної спільноти лише тоді, коли зрозуміє цінність історичної самобутності народу і збагне, через що вона свого часу перестала цінувати своє. Польща, Литва, Угорщина, Східна Німеччина, Латвія, Естонія, вийшовши з «соціалістичного раю», досконало його вивчили, описали у книгах, зафіксували у документальних і художніх фільмах, створили музеї тоталітаризму. І - диво! Сьогодні в них непогано (хоча й не ідеально) функціонують економіка, освіта, культура. Утім у них були зовсім інші, ніж у нас, 1920-30-ті роки. І це спонукає нас ще ретельніше дослідити й осмислити нашу спадщину «земного раю». Україна має це пройти.

У далекій стороні

Соловки - це біль і мій особистий, і всього народу. Ми близькі в цьому болю, бо немає в Україні жодної родини, яку в ХХ столітті не зачепило б чорне крило насилля й ненависті. Утім «Соловки» почалися задовго до встановлення влади більшовиків. Упродовж кількох століть у підвалах соловецького монастиря містилася тюрма для інакомислячих. І завжди тут було багато українців. Соловки - це символ неволі і віри, що пронизує товщу пам'яті нашого народу.

У 1989 році, під час першої дослідницької експедиції петербурзького «Меморіалу» на Соловки, було знайдено невідправлені листи в'язнів 1930-х. Серед них - аркуш з уривком поеми Тараса Шевченка «Неофіти», де поет порівнює царську Росію з Римом часів імператора Нерона і звертається до матері схопленого сатрапами юнака:

А ти, прескорбная, не знаєш,

Де він конає, пропадає!

Ідеш шукать його в Сибір

Чи теє... в Скіфію... І ти...

І чи одна ти? Божа Мати,

І заступи вас і укрий!

Нема сім'ї, немає хати,

Немає брата, ні сестри,

Щоб незаплакані ходили,

Не катувалися в тюрмі

Або в далекій стороні...

У цих рядках - пам'ять. Шевченко карався, мучився і не каявся перед державою насильства у казахському степу, однак знав про Соловки. І до нього, і після нього саме соловецька тюрма вважалася місцем, звідки не вертаються.

Сьогодні ми вже вільні. І можемо відвідувати соловецькі острови не як в'язні, а як прочани. У червні, коли українська делегація прибула на Соловки літаком, найперше подумалось: як же далеко ці острови від України, як довго етапами, товарними вагонами, пішки і в трюмах кораблів переправляли сюди каторжан. Водночас це місце надзвичайно близьке нам.

Від Києва до Соловків

Так історично склалося, що ці острови у Білому морі, віддалені від нас на тисячі кілометрів, упродовж майже тисячі літ дивним чином пов'язані з Києвом. Про це варто згадати сьогодні, у переддень 1020-ліття Хрещення Київської Русі. Соловецький монастир засновано на землях Новгородської феодальної республіки. З літописів відомо, що Великий Новгород після Києва охрестив Добриня - найближчий соратник Великого Київського князя Володимира. Сам же Володимир Великий спершу княжив у Новгороді. За переказами, на новгородських землях побував після Києва апостол Андрій Первозванний і там навчав людей віри і хрестив.

Соловецький монастир заснували святі Зосим і Саватій у 1430-х. Утім лише перші 100 років у монастирі не було тюрми. Тоді в цій скромній північній обителі були три дерев'яні церковці і невеличке чернече господарство. Однак події у світі вплинули і на віддалені молитовні острови. У 1448 році Москва перенесла до себе Київську митрополичу кафедру і вперше обрала митрополита без згоди Вселенського патріарха. У 1453 році Османська імперія завоювала столицю Візантії Константинополь, і московські правителі проголосили себе спадкоємцями римських і візантійських імператорів. Утверджується теорія «Москва - Третій Рим». Невдовзі московського князя стали іменувати царем і утворили Московський патріархат. Нове царство поступово завойовує землі Київської держави.

У 1478 році Москва завоювала Новгородську республіку, отже, підкорила й Соловки. У 1533-му московським князем став Іван Грозний і відразу на Соловках розпочинається грандіозне кам'яне будівництво, щоб перетворити монастир на військову твердиню прикордонних північних земель. Фортецю будували впродовж дванадцяти років сотні «чорноробів» з тамтешніх народів. 1554 роком датується перша звістка про ув'язнення на Соловках.

За Петра Першого, який взявся реформувати православ'я, Соловки повстали. У 1676-му твердиню було підкорено: чернець-зрадник виказав потаємний хід, через який царські стрільці пробралися всередину і винищили всіх ченців і духовне керівництво. Як ця трагедія перегукується з Батуринською, яку відзначатимемо у листопаді цього року...

Останній отаман Січі

Після загибелі Батурина і Полтавської битви на Соловках ув'язнили кількох соратників Івана Мазепи. Згодом сюди були заслані архімандрит Гедеон Одорський, лохвицький протоієрей Рогачевський. Відомо, що в 1731 році тут загинув отець Филимон, звинувачений у користуванні «малоросійськими», а не новими московськими церковними книгами, і в тому, що «непотребнимі словесамі московскія печаті кнігі хуліл і на государя хулу возлагал». У соловецьких казематах «перевиховували» також учасників повстань Степана Разіна й Омеляна Пугачова, яким, до речі, як і Іванові Мазепі, було виголошено анафему.

Тут же з 1775 по 1801 рік у темній кам'яниці пробув останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський після зруйнування козацької вольниці за наказом цариці Катерини ІІ. Колишній соловецький в'язень Семен Підгайний свідчив: «Кожен українець, коли судила йому доля опинитися на цьому острові, передусім намагався вклонитися прахові того, хто колись був на сторожі вольностей запорозьких, на сторожі української незалежності». Прийшов час, і 5 червня цього року вклонилася кошовому делегація Української держави, яку я очолював. Гнітюче враження справляє напівпідземна келія з малесеньким загратованим віконцем, де Калнишевський провів 26 років. Йому було заборонено будь з ким спілкуватися. Лише тричі на рік - на Різдво, Великдень, Преображення Господнє - його під конвоєм виводили до церкви причаститися. Звільнившись, 110-річний запорожець, який на той час осліп, постригся в ченці і прожив ще два роки. Місце його могили достеменно не відоме. Є лише брила мармуру з чавунною плитою і написом: «3десь покоится прах раба Божія Петра Кальнишевского, кошевого атамана некогда Сечи Запорожской, сосланного в сію обитель по указу Ея Императорского Величества Императрици Екатерини II-ой на смиреніе. Смирился и почил іюля 26 дня 1803 года».

За деякими свідченнями, на могилі Калнишевського побував у 1873 році автор Гімну України Павло Чубинський, засланий царатом до сусіднього Архангельська.

Невідомо, чи так уже «змирився» кошовий за наказом цариці. А побожним був завжди. Він, родом з подільської шляхти, у рідному селі Пустовійтівка (нині Сумщина) збудував власним коштом церкву Святої Трійці, що вважалася шедевром української архітектури (сьогодні вона перенесена до заповідника на острові Хортиця). У Межигірському монастирі під Києвом два собори також збудовані коштом Калнишевського (на жаль, їх знищили у 1930-ті роки). При 16 церквах, що діяли на Січі за останнього отамана, були школи й притулки для немічних. 11 липня цього року Українська православна церква Київського патріархату канонізувала Петра Калнишевського як святого праведного.

Номер замість імені

Є на Великому Соловецькому острові камінь зі скромним написом «Соловецьким в'язням». Українська делегація поклала до нього квіти. Неподалік височить цегляний будинок. Розповідають, що саме на тому місці було закопано тіла 200 загиблих в час повстання початку 1920-х років. Тоді соловецькі «політичні», вже радянські, очолені офіцерами армії Української народної республіки, повстали проти концтабірних жахіть. Та братська могила розрослася за кільканадцять років.

Ушановуючи пам'ять жертв Великого голоду, згадаймо і про тисячі працьовитих селян, яких перед цим «розкуркулили» й переправили у концтабір на Соловки. Згадаймо цвіт української науки й мистецтва, що навіки залишився по багатьох ямах в соловецькій землі і в урочищі Сандармох. Кожен десятий соловецький в'язень був з України.

Історики переконані, що це була перша у світі система промислового знищення людей. Тут гинули не лише від розстрілів, а й від виснаження на різних роботах на величезних теренах довкола монастиря-тюрми. На будівництві Біломор-Балтійського каналу полягло близько 100 тисяч невільників, надісланих з Соловецького табору особливого призначення. На тому будівництві у 1930-х довелося працювати і моєму батькові. Його заарештували і відправили на Північ за те, що їздив у пошуках хліба без посвідки.

У музеї соловецького заповідника відтворено монастир у мініатюрі. Екскурсовод розповідає, де в концтабірні часи містилися ті чи інші бараки, адміністративні відділення. Важко уявити, що загалом по темних задушливих келіях тримали постійно до 800 осіб. Хтось помирав - присилали натомість іншого. У Троїцькому соборі розміщувалася карантинна рота, одночасно до 700 людей. Усі етапи, які потрапляли на Соловки, відразу направляли туди. Там - безкінечні побої, постійний холод і голод, фізичне виснаження, психологічна обробка. Людей намагалися морально зламати. Кожній людині тут давали номер. У новоприбулих відбирали всі особисті речі і видавали заношені роби, часто залиті кров'ю - зняті з розстріляних з метою економії. Тут вперше було уведено в практику ідею «хліб - за виробіток!». За нею, право на їжу отримували лише ті, хто мав силу виробити важку норму. Виснажені, хворі, постарілі ставали зайвими. Отже відпрацьовувалася методика нетрудомісткого знищення великих потоків людей і масового захоронення трупів, йшлося навіть про застосування отруйних газів. Ці методи «перевиховання» і знищення згодом поширилися на всю систему концтаборів на обширних теренах СРСР.

Справа цивілізованого світу

Кримінальників у концтаборі комуністична влада вважала «соціально близькими», політичних (науковців, учителів, музикантів, інженерів) - смертельними ворогами. Беззаконня стало нормою і на довгі десятиліття розповзлося по всій велетенській країні. Придивімося, які цинічні тортури застосовували люди проти людей у концтаборі. «Комарики»: людину залишали без одягу в лісі, повному північних комарів. «Жердинка»: людину саджали на вузьку жердину (ноги не діставали землі) і не давали зійти упродовж кількох діб. У мороз на Святе озеро виганяли роздягнених людей і обливали крижаною водою. Найстрашнішою вважалася Секірна гора з крутою драбиною на 375 сходинок: до спини людині прив'язували колоду і штовхали вниз. Скочувалося вже мертве тіло.

На Соловках гинули люди десятків національностей, різних віросповідань. Карели, росіяни, вірмени, поляки (переважно з України), євреї (багато родом з України), білоруси, татари, казахи, якути, німці, фіни, литовці, навіть швейцарці, японці й американці.

Соловецьку систему згодом перейняли і доповнили нацисти. Однак у час, коли Соловки тільки-но ставали фабрикою смерті, світ - країна за країною - визнавав СРСР як країну «соціальної справедливості, братерства і свободи». Тепер разом з нами світ пізнає правду. Українські вчені і публіцисти відіграють у цьому важливу роль.

Як нагадує американська дослідниця Енн Епплбом, чия книга «Історія ГУЛАГу» вийшла у 2006-му українською мовою, міжнародний рух за права людини зародився саме в СРСР. Тому що дисиденти, зокрема українські, організували самвидав, стали використовувати будь-яку можливість, аби розповісти Заходу про те, що відбувається в Союзі. Сьогодні також треба говорити й писати про це, назвати поіменно загиблих, встановлювати пам'ятники жертвам і меморіальні знаки на місцях масових злочинів. Інакше комусь на думку спаде ідея повторити нелюдський експеримент над душами, а інші, не знаючи історії, не помічатимуть ознак біди, аж поки вона не станеться.

Це справа всього цивілізованого світу. Адже тоталітаризм у будь-якій точці планети загрожує всьому людству. А всезагальна пам'ять про злочини проти людськості навіть в одному куточку земної кулі застерігає й убезпечує весь світ.

Святість Соловків

В ув'язненні на Соловках були знищені десятки архієреїв і кілька тисяч священиків російського православ'я, Української автокефальної православної церкви і католицького духовенства, що не погодилися співпрацювати з комуністами. У 1927 році їх нібито піддав анафемі «червоний» митрополит Сергій Страгородський. Вищих чинів православ'я тримали на острові Анзер. На Соловках загинув екзарх Російської греко-католицької церкви Леонід Федоров, який доти часто спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким. У 1935 році, дізнавшись про смерть отця Леоніда, владика Андрей оголосив про відкриття верифікаційного процесу. У 2001 році Папа Іван Павло ІІ під час перебування в Україні проголосив Леоніда Федорова Блаженним.

Соловецькі острови вважаються українською Голгофою - там в одній із церков влаштували велику камеру смертників для українських священиків. Їхні душі моляться за нас. Цей зв'язок відчувається постійно - коли ми звертаємо до них свої думки, переживаємо за їхній біль, який вони витерпіли. Тоді міцніє наше власне розуміння: чому вони стільки терпіли. В ім'я чого. Бо є серед людей певна категорія особистостей, які навіть найв